…не менш плачевною виявилася доля й іншого лівобережного гіганта — Дарницького шовкового комбінату. Його історія за часом дещо коротша, ніж біографія “Хімволокна“, але на долі багатьох жителів Києва насамперед дарничан він справив не менший вплив.
Після закінчення окупації було визнано недоцільним відновлення повністю зруйнованого тонкосуконного комбінату. Практично на його місці у січні 1947 року згідно з наказом Міністра текстильної промисловості Української РСР розпочалося будівництво Дарницького шовкового комбінату потужністю 1000 ткацьких верстатів з обсягом виробництва 11,2 мільйона метрів шовкових тканин. І хоча виробничі площі не були готові, вже у листопаді цього року на будівельний майданчик почали завозити обладнання. Перший верстат загальними зусиллями на листі котельного заліза занесли до напівзруйнованого гуртожитку “п’ятсот дванадцятого”, і одразу облаштували там місце для підготовки кадрів. Інші вісім верстатів тимчасово встановили у складських приміщеннях, звідки в березні 1948 року вийшли перші метри дарницького шовку та саржі. Протягом наступного 1949 року на тимчасових майданчиках працювали вже 43 ткацькі верстати, за допомогою яких було вироблено 279 тисяч метрів шовку.
Умови праці на підприємстві були складними, багато працівників жили бідно, тому не дивно, що комбінат на превелику радість співробітників першим у районі почав виділення ділянок у товаристві садівників на Воскресенських садах. Фабричний комітет здійснював контроль за освоєнням землі, а результати доповідав “широкій громадськості” через внутрішній друкований орган або на відкритих зборах – це було тоді звичайною радянською практикою. Життя кожної сім’ї, первинної “осередку суспільства”, мало на увазі не тільки у сусідів по комунальній квартирі, а й під контролем товаришів по роботі. При розгляді клопотань про видачу нових ділянок озвучували прізвища тих, у кого земля була недоглянутою, та схвально відгукувалися про господарські таланти працьовитих садівників.
Не варто плутати сучасні дачі з ділянками садових товариств 1950-1970 років. Тоді землю площею 6 соток виділяли працівникам міських підприємств для розведення саду та ведення городництва, щоб допомогти трохи збільшити доходи сімей, які не мали можливості купити в магазинах овочі, фрукти та консервацію. Будівництво будинків на таких ділянках було заборонено, можна було лише спорудити невеликий дерев’яний хлів для зберігання інвентарю. Керівництво товариств в особі спеціальних комісій, очолюваних головою, пильно за цим стежило і змушувало зносити зайві метри. Не дивно, що й зараз деякі представники старшого покоління по старій пам’яті називають дачні палаци своїх дітей зменшливим словом “будиночок”.
Активна громадська позиція передбачала участь кожного працівника у демонстраціях, суботниках, недільниках, і навіть зборах і мітингах, рішеннями яких, наприклад, засуджувалась політична лінія ворожих імперіалістичних країн чи підтримувалися дії ” братніх країн соціалістичного табору ” , керівники яких частенько наведы. Завдяки Дарницькому шовковому комбінату жителі Соцгорода чи не першими в Україні на власні очі побачили лідера кубинських комуністів Фіделя Кастро у 1963 році. Свій вояж по підприємствах України команданте розпочав саме з комбінату дарницьких ткачів. Чи він хотів ознайомитися з передовим досвідом, щоб скористатися ним на Кубі, чи взагалі хотів переконатися у правильності вибору країни на користь соціалізму. Принаймні після відвідування ДШК його кортеж рушив у бік місту Патона тільки після того, як об’їхав навколо Соцмістечка.
Український орнамент, який використовувався під час створення тканин, художники комбінату розшукували в усіх куточках України. Про це свідчать назви продукції: Барвінок та Гуцулка, Конвалія та Червона рута, Марічка та Лісова пісня, Черемшина та Вербичка. Саме на ДШК були замовлені декоративні тканини для готелів “Тарасова гора” у Каневі та “Москва” (тепер “Україна”) у Києві. Малюнки для цього замовлення виконали художники А. Ламах, Л. Жоголь, Т. Іванова, Г. Ляхов, Н. Бондаренко та М. Грибань.
Наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років комбінат продовжив розширюватися та реконструюватись, удосконалювалося обладнання, модернізувалися крутильні, снувальні та фарбувально-оздоблювальні машини. За короткий термін було здано в експлуатацію третій фарбувальний корпус, добудовано третій ткацький цех, вступили в дію хімводоочищення та теплопункт. Здавалося, що попереду ДШК світле майбутнє.
Але 1991 року радянська влада закінчилася, планова економіка зупинилася, і для Дарницького шовкового комбінату настали чорні дні. У 1990-ті роки комбінат практично припинив роботу, щоправда, невелике виробництво вдалося відродити у наші дні. На сайті компанії з початку 2016 року постійно оновлюється інформація, тепер профіль її діяльності – друк на тканині в рулонах, друк текстильних шпалер, друк штор, друк панно, друк постільної білизни, нанесення зображень на одяг та деякі інші види діяльності.
Доля території, яка в минулому належала ДШК, традиційна для Києва — значна частина пішла під сучасний торгово-розважальний комплекс “Даринок”, а ще один фрагмент, який пустував донедавна, став майданчиком арт-заводу “Платформа”.
Де знаходився Дарницький шовковий комбінат (ДШК)?
вулиця Попудренка, 88/3
Текст та фотографії надані видавництвом “ВАРТО”. Якщо вас зацікавив цей матеріал, то ви можете купити книгу “Київське лівобережжя: від Соцміста до Березняків” на сайті varto.kiev.ua.