Захисні споруди, об’єкти цивільної оборони, призначалися для захисту людей від фугасної та осколкової дії авіабомб та снарядів, уламків зруйнованих будівель та отруйної дії отруйних газів. У світі більшість бомбосховищ були побудовані в період з 1930 по 1940 рік і згодом багато хто з них модифікував під притулки від ядерної зброї. Бомбосховища врятували чимало життів у період Другої світової війни, а крім спеціально побудованих укриттів і пристосованих під ці цілі підвали, у великих містах як бомбосховищ використовували тунелі метрополітену. Пізніше, за часів холодної війни, у країнах, втягнутих у ідеологічне протистояння та гонку озброєнь, активно будувалися протиатомні бункери та цивільні притулки, які називаються по-старому бомбосховищами.
Бомбосховища у підвалах будинків мало кому цікаві нині – вони малоефективні у разі війни плюс за їхнім станом ніхто не стежить з моменту розвалу Радянського Союзу. Важливим фактором є й те, що після закінчення епохи СРСР захисні укриття більше перестали будувати разом із новими будинками або біля них. Тому далі йтиметься про ті небагато об’єктів цивільної оборони, які хоч і занедбані, але ще можуть у разі катаклізму чи війни врятувати людям життя.
У Києві є об’єкти цивільної оборони, які забезпечують захист від дії:
– ударної хвилі ядерного вибуху (на певній відстані від місця вибуху);
– Світлового випромінювання;
– проникаючої радіації;
– випромінювання опадів на сліді радіоактивної хмари;
– отруйних речовин;
– Бактеріальних (біологічних) засобів.
Захист від ударної хвилі та уламків будівель, що руйнуються, забезпечується міцними огороджувальними конструкціями (стіни, покриття, захисно-герметичні двері) та противибуховими пристроями. Ці конструкції захищають також від впливу проникаючої радіації, світлового випромінювання та високих температур. Для захисту від отруйних речовин, бактеріальних засобів та радіоактивного пилу споруду герметизують та оснащують фільтро-вентиляційною установкою.
Але одного захисту недостатньо, якщо необхідно забезпечити можливість тривалого перебування людей у притулку (до припинення пожежі, спаду рівня радіації). Для цього укриття крім фільтро-вентиляції, що забезпечує повітрям придатним для дихання, мають надійне електроживлення від міської мережі та від дизельних генераторів, санітарно-технічні пристрої (водопровід, каналізацію, опалення), а також запаси води та продовольства.
У якому стані перебувають бомбосховища та об’єкти цивільної оборони у Києві можна не лише здогадуватися, а й ознайомитись з деякими з них на фотографіях у галереї у цій статті. Зовсім не виключено, що існують притулки часів СРСР або побудовані вже в наш час, які знаходяться в ідеальному стані, але, як ми всі розуміємо, вони призначені аж ніяк не для простого народу. Адже після революції 2013 року, коли в ЗМІ активно циркулювала інформація про можливість здійснення авіаударів по Києву, влада міста лише створила список звичайних укриттів у підвалах житлових будинків у яких може сховатися кілька десятків людей… Єдиним притулком для киян може послужити метрополітен, вірніше його тунелі. Гермозатвори на входах у станції та в тунелях (у галереї можна побачити закритий гермозатвор на станції метро Вокзальна та Осокорки, а також відкритий гермозатвор на перегоні станцій Поштова та Контрактова площі) досі перебувають у робочому стані та регулярно проходять технічне обслуговування.