Закладка споруд першого київського централізованого водопроводу відбулася у травні 1871 року у Міському саду. Менше ніж за рік першу чергу водопроводу було запущено в експлуатацію. Його загальна довжина становила 25 кілометрів, вона охопила 150 будинків у центрі Києва. Водозабір знаходився неподалік пам’ятника Магдебурзького права, а споруди водопроводу – на Набережній та поблизу Володимирського спуску. За допомогою парових насосів вода з Дніпра закачувалась у насосні станції, проходила фільтрацію піском, подавалася у водонапірні вежі та резервуари та розподілялася Києвом. Резервуари та водонапірні вежі були побудовані у високих точках міста – Володимирській гірці (не збереглася) та Хрещатому парку (збереглися, в одній з веж знаходиться музей води).
Підземні резервуари для води є нічим іншим як повільними фільтрами (повільний фільтр являє собою відкритий або закритий (у холодному кліматі) резервуар шириною до 6 метрів і довжиною до 60 метрів, заповнений дрібним кварцовим піском на гравійній підкладці; поверх піску подається вода (шаром) 1,2-1,5 метра), що фільтрується крізь пісок зі швидкістю 0,1-0,2 метра на годину під дією сили тяжіння). За радянських часів вони були переобладнані під сховища цивільної оборони. Про це свідчить наявність в окремих кімнатах туалетів та умивальників із бочками для запасу води, фільтро-вентиляційної установки та гермодверів на вході. У наш час все це знаходиться в покинутому стані, але є і діючі підземні водосховища (дивіться в галереї фото під номером 5), одне з яких знаходиться на території колишнього іподрому (працював з 1916 по 1964 рік) у самому центрі Києва.