Києво-Печерська Лавра є одним із перших за часом заснування монастирів Київської Русі. Одна з найважливіших православних святинь, третя доля Божої Матері. Заснований у 1051 році при Ярославі Мудрому ченцем Антонієм, родом з Любеча, та його учнем Феодосієм. Князь Святослав Другий Ярославович подарував монастирю плато над печерами, де пізніше були збудовані красиві кам’яні храми, прикрашені живописом, келії, вежі та інші будівлі. З монастирем пов’язані імена літописця Нестора (автор «Повісті минулих літ»), художника Аліпія.
З 1592 по 1688 рік став ставропігією (найвищий статус, що присвоюється православним монастирям, лаврам і братствам, а також соборам і духовним школам, що робить їх незалежними від місцевої єпархіальної влади і безпосередньо підпорядкованими патріарху або синоду) Константинопольського Патріарха; з 1688 року монастир отримав статус лаври (назва деяких найбільших чоловічих православних монастирів, що мають особливе історичне та духовне значення) і став «ставропігіоном царським та патріаршим Московським»; 1786 року лавра була підпорядкована київському митрополиту, який став її священноархімандритом.
У Ближніх і Далеких печерах Лаври спочивають нетлінні мощі угодників Божих, також у Лаврі є й поховання мирян (наприклад, могила Петра Аркадійовича Столипіна). Нині нижня Лавра знаходиться у віданні Української Православної Церкви (Московського Патріархату), а верхня Лавра — у віданні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Карта церков Києво-Печерської Лаври
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра знаходиться в центрі Києва, на правому, високому березі Дніпра і займає два пагорби, розділені глибокою улоговиною, що спускається до Дніпра. У 11 столітті місцевість була вкрита лісом; сюди віддалявся для молитви священик прилеглого села Берестова Іларіон, який викопав тут собі печеру. 1051 року Іларіон був поставлений митрополитом Київським і його печера спорожніла. Приблизно в той же час до Києва прийшов з Афона чернець Антоній, уродженець Любеча; життя в київських монастирях припало йому не до вподоби, і він оселився в печері Іларіона.
Благочестя Антонія залучило до його печери послідовників, серед яких був і Феодосій із Курська. Коли їх кількість зросла до 12, вони влаштували собі церкву та келії. Антоній поставив в ігумени Варлаама, а сам пішов на сусідню гору, де викопав собі нову печеру. Ця печера стала початком «ближніх» печер, названих так на противагу колишнім, «далеким». Зі збільшенням числа ченців, коли в печерах стало тісно, вони збудували над печерою церкву Успіння Пресвятої Богородиці та келії. Число тих, хто приходить в обитель, збільшувалося, і Антоній домігся дозволу використання всієї гори над печерою у великого князя Ізяслава Ярославича. Було збудовано церкву на місці нинішнього головного собору (1062 рік); виник монастир отримав назву Печерського. У цей час ігуменом був поставлений Феодосій. Він увів у обителі гуртожильний студійський статут, який був запозичений звідси й іншими монастирями. Суворе подвижницьке життя ченців та їхнє благочестя залучили до монастиря значні пожертвування.
Пам’ятка при відвідинах Лаври та будь-яких інших православних церков
1. Жінки при вході до церкви повинні покривати голову (хусткою, шаллю, накидкою тощо), а чоловіки навпаки – знімати головний убір. Це стосується також перебування в Печерах.
2. Відключайте мобільні телефони або переводьте їх у беззвучний режим на час перебування в церкві.
3. Не ведіть гучних розмов зі своїми супутниками, працівниками Лаври чи священнослужителями.
Щоб не обтяжувати читача статті, ми пропустимо період із життя Лаври довжиною майже 900 років, але можна лише сказати, що він містить багато сумних і трагічних подій, руйнувань і відновлення культових споруд цього святого місця. Продовжимо ми з 29 вересня 1926 року, коли радянські чиновники ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником та про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». Поступове витіснення чернечої громади новоствореним музеєм завершилося до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частину братії було вивезено і розстріляно, решту було ув’язнено або заслано. Лавра зазнала руйнування…
В одному з корпусів було розміщено Державну історичну бібліотеку України (перебуває там до теперішнього часу). На території Лаври було створено музейний комплекс, у його складі – Музей книги, Музей історичних коштовностей та багато інших.
У період німецької окупації Києва в Лаврі було організовано поліцейську дільницю, де окупаційною владою було вбито близько 500 мирних громадян. За дозволом німецької влади, 27 вересня 1941 року було відновлено чернече життя у стінах Лаври; на чолі лаврської братії став архієпископ (колишній Херсонський і Таврійський) Антоній (князь Давид Абашидзе), лаврський постриженник.
3 листопада 1941 року німецькими окупантами було підірвано Успенський собор (відновлено лише 2000 року) — що вказується у матеріалах Нюрнберзького процесу. Перед руйнуванням храму під керівництвом рейхскомісара Еріха Коха було здійснено масове вивезення цінностей храму. Підрив Успенського собору було здійснено з метою приховування слідів його пограбування, а також відповідно до політики нацистів щодо знищення національних святинь з метою ослаблення національної ідентичності підкорених народів.
Карта Ближніх та Далеких печер Києво-Печерської Лаври
Вибух собору був зафіксований німцями на кіноплівку та потрапив до офіційної кінохроніки. У середині 1990-х її кадри було знайдено у приватних зборах в Оберхаузені та надіслано до Києва за сприяння доктора Вольфганга Айхведе, директора Дослідницького центру Східної Європи Бременського університету, який займався проблемами реституції. Таким чином, німецька влада заздалегідь знала про час вибуху і дала можливість своєму оператору вибрати безпечну точку для ефектної зйомки. Згідно з архівними документами і мемуарами, що відкрилися останнім часом, самі німці визнавали свою причетність до знищення Успенського собору. Про це свідчать спогади та визнання низки нацистських керівників і військових: міністра озброєнь Альберта Шпеєра, начальника групи релігійної політики міністерства окупованих східних територій Карла Розенфельдера, офіцера вермахта Фрідріха Хейєра, який мав сан євангелічного священика, храм а.
Після звільнення Києва у 1943 році радянська влада не наважувалась знову закрити Лавру. Монастир повторно було закрито під час «хрущовських» антирелігійних кампаній у 1961 році. У червні 1988 року у зв’язку зі святкуванням 1000-річчя хрещення Русі та постановою Ради міністрів УРСР новоствореній Печерській чернечій громаді було передано територію Далеких печер. 9 грудня 1995 року Президентом України Леонідом Кучмою видано Указ про відновлення Успенського собору. До 950-річчя Лаври собор було відновлено та освячено 24 серпня 2000 року. У 1990 році Лавру було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Де знаходиться Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра?
вулиця Лаврська, 15