Історія колекції розпочалася одразу після смерті Тараса Шевченка. Він, як відомо, помер у Петербурзькій Академії мистецтв, у невеликій майстерні, яка служила художнику і будинком, і робочим місцем. Усі речі, які були у тій майстерні, стали основою для майбутніх зборів. Художник Григорій Честаховський, який останніми роками життя Шевченка був для нього особливо близьким другом, склав опис художніх творів, робочого приладдя та інших речей, які на той час перебували в майстерні, і тривалий час зберігав їх у себе. Невдовзі Честаховський передав ці скарби чернігівському колекціонеру-меценату Василю Васильовичу Тарновському-молодшому.
Колекція Тарновського, постійно поповнюючись, незабаром стала найбільшою в Україні. Василь Васильович вважав за краще передати її до Києва, проте міська Дума побоялася прийняти такий дар: не кожному при владі хотілося опинитися серед покровителів поета-бунтаря. Тарновський передав Тарасові збори Чернігівському земству, а вже після жовтневої революції, у 1920-х роках, утворився Чернігівський історичний музей, і колекція Тарасова повністю перебралася туди, стала частиною його колекції. Тим часом у Києві розпочалося формування академії наук та інституту літератури, який став носити ім’я Тараса Шевченка. Саме в інституті накопичується величезна колекція Кобзаря – його літературна спадщина, мальовничі твори та інше. За урядовим розпорядженням Шевченка речі звозилися до Києва звідусіль – як від приватних колекціонерів, так і з державних музейних установ. Столиця України переїжджає до Харкова, а з нею – й інститут літератури.
1939 року в Києві відкрилася велика виставка з нагоди 125-річчя від дня народження Тараса Григоровича, яка тривала протягом 1,5 років. Після її завершення уряд своїм рішенням від 20 вересня 1940 року визнав необхідним створити центральний державний музей Т. Г. Шевченка і розташувати його в одній з найкращих будівель Києва Маріїнському палаці, але завадила війна – всі фонди музею були евакуйовані до Новосибірська.
Павло Тичина та Микола Бажан, які обидва працювали в уряді, об’єднали свої зусилля результатом яких стало відкриття музею 22 червня 1948 року на бульварі Тараса Шевченка 12. Будівля, за цією адресою, у другій половині 19 століття належала родині Терещенків – відомим меценатам та колекціонерам творів образотворчого мистецтва. Цукровий магнат та меценат Микола Терещенко придбав його у 1875 році. На замовлення нового власника було проведено перебудову будинку у стилі ренесансу. Після чого, побудована ще в 1840-х роках, будівля перетворилася на гарний особняк. 24 квітня 1949 року державний музей Тараса Шевченка було відкрито офіційно та складалося з понад 4000 експонатів.
Музейна експозиція діяла до 1982 року, коли музей закрили на реставраційний ремонт, який тривав цілих 7 років. Усі матеріали було перевезено до спеціальних приміщень на території Києво-Печерської Лаври. Приміщення реставрували за зразком будинку Терещенка, і тепер в його інтер’єрі мало спільного з тим музеєм Шевченка 1949 року. 31 березня 2001 року музей отримав статус національного. У 2014 році, до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, у музеї було проведено ремонтно-реставраційні роботи, підготовлено та відкрито нову експозицію, де вперше за всю історію музею було створено умови для постійного представлення робіт Тараса Шевченка-художника (як живопису, і графіки) в оригіналі.
Де знаходиться національний музей Тараса Шевченка?
бульвар Тараса Шевченка, 12
234-25-56
вт-нд: 10:00-18:00, пн: вихідний
останній чт місяця – безкоштовний вхід
остання пункт місяця – санітарний день