Ідея будівництва Покровської церкви з Платонівським вівтарем – на згадку про митрополита Платона, який помер 1 жовтня 1891 року – належала київському міському голові Степану Сольському. Наприкінці 19 століття на Солом’янці, на той час розвиненій та густонаселеній околиці Києва, не було жодного храму, тож ініціативу міського голови зустріли зі схваленням. Проект культової споруди виконав архітектор Іполит Ніколаєв – син відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Закладка церкви відбулася 14 вересня 1895, а освячена вона була вже через 2 роки – 9 листопада 1897 року. Збором коштів та процесом побудови керував громадський комітет на чолі з відомим київським підприємцем та міським діячем Яковом Бернером, який особисто вклав у справу 2000 рублів та 25000 штук цегли. Загалом комітетом, до складу якого також входили відомі меценати Михайло Дегтерєв, Олександр Терещенко та інші визначні особи, на будівництво було зібрано 37000 рублів.
Розпис храму здійснював художник Іван Селезньов. Окрім головного престолу Покрови Божої Матері, Покровська церква мала ще два вівтарі: правий Преподобного Платона Сповідника та лівий Жін-мироносиць. Навколо великого головного бані стояло 5 декоративних малих. При церкві діяли церковно-парафіяльна школа та жіноче благодійне товариство, яке відкрило тут у 1906 році денний притулок для малолітніх дітей. У 1907-1914 роках за проектом інженера Костянтина Сроковського було проведено перебудову Покровської церкви. Внаслідок перебудови церква була розширена майже вдвічі: збільшилися розміри меж, також була прибудована триярусна дзвіниця.
За часів СРСР Покровській церкві дивом вдалося вціліти, проте храм не оминула широкомасштабна державна антирелігійна кампанія. 1939 року комуністична влада закрила храм. Тоді ж він був «безголовий» – з будівлі було знесено церковні бані та дзвіницю, а загальний вигляд церкви був максимально наближений до радянської забудови. Зроблено це було з метою економії коштів: таким чином влада начебто вела боротьбу з релігією, але водночас заощаджувала кошти на знесення храму. Вважалося, що позбавлена куполів церква не несла «загрози трудящим», та її роль і домінуюче становище у міській забудові відразу ж знижувалася. Під час німецької окупації міста, у 1941 році, богослужіння у храмі було відновлено і воно вже не закривалося до цього дня. У 1960-х Покровська церква майже стала кафедральним православним храмом Києва. У ці роки, після невеликого ослаблення у 1950-х роках, відновилися жорстокі переслідування на церкву та київська міська влада розглядала можливість закриття Володимирського собору, який мав на той час статус кафедрального, та перенесення кафедри подалі від центру Києва, на Солом’янку. Втім, завдяки надзвичайним зусиллям віруючих цього вдалося не допустити.
За часів незалежної України Покровський храм було повністю відроджено. У 2000-х роках зусиллями церковної громади та настоятеля храму було відновлено куполи та дзвіницю церкви, що дозволило повернути культовому спорудженню її первісний вигляд. При соборі діє недільна школа для дітей та дорослих.
Де знаходиться Свято-Покровський собор?
вулиця патріарха Мстислава Скрипника, 20/1
богослужіння: ранковий 08:30, вечірній 17:00
(044) 245-27-97