Лиса гора – історична місцевість
Назва гори обумовлена головним чином малою наявністю деревної рослинності (проте в наш час гора вкрита лісом, а її верхівка буйно заросла червонокнижними травами). У другій половині 19-го століття тут були споруджені Лисогірські укріплення Нової Печерської фортеці, а з 1923 року місцевість увійшла до межі лісопарку. Нині на Лисій Горі збираються “толкіністи”, сатаністи, язичники, неформали та представники інших молодіжних субкультур, а також туристи та велосипедисти.
Назва Лиса гора в Києві мали також: Чортове Беремище (яр, де проходить фунікулер); піщана місцевість між Микільською слобідкою та Воскресенкою на Лівому березі Києва; а також гора Плоська (над урочищем Юрковиця). Назву Лисогірська носила також сучасна Западинська вулиця. 17 лютого 1994 року було створено регіональний ландшафтний парк Лиса гора, загальною площею 137 га.
За часів Київської Русі на Лисій горі проводились язичницькі обряди. Стародавні волхви зробили перші підземні ходи в Лисій горі. Згодом частина гори перейшла до Печерського монастиря — тут ченці розміщували свої пасіки. Але в другій половині 19 століття міська влада викупила ці землі для використання у військових цілях. Незважаючи на громадську думку, налаштовану проти зведення фортеці (що мало на увазі руйнування будинків біля Лисої гори та вирубування лісу), військовим вдалося домогтися дозволу на будівництво форту. У 1872 році під керівництвом генерала та інженера Едуарда Тотлебена почалося будівництво Лисогірського форту. Після завершення робіт форт був складною системою бастіонів, равелінів, теналів, люнетів, ретраншементу.
Земляні вали висотою до 12 метрів були прорізані наскрізь потернами — довгими, до 40 метрів, тунелями, викладеними цеглою і закритими з обох боків залізними ґратами. У казармах могло розміститися до 2000–2500 солдатів. Поруч із фортецею були побудовані казарми інженерних частин (як нагадування про них залишилося назва місцевості Саперна Слобідка та Саперно-Слобідської вулиці). План фортеці тримався в таємниці і покаранням її розкриття було посилання Сибір, а воєнний час — розстріл. Також було збудовано підземні резервуари для води — у разі заняття ворогом зміцнення, фортеця мала затоплюватися разом із гарнізоном. Згодом Нова Печерська фортеця (до її складу входив Лисогірський форт) набула статусу фортеці 3-го класу. З 1897 року форт перетворено на військові склади та гарнізонну в’язницю. У 1906 році в Північній частині Лисої гори було встановлено шибениці для виконання вироків над державними злочинцями. Засуджених до страти доставляли вранці з Косого Капоніра; після виконання вироку кат закопував тіла неподалік шибениць (нині багато з цих могил розрито невідомими). У 1930-х роках Лису гору перетворили на військовий підземний завод. За часів німецької окупації в підземеллях розташувалася база танків “Тигр” (їхні залишки й тепер знаходять навіть на поверхні). Німецькі війська під час відступу підірвали входи до підземелля.
Лиса гора – ландшафтний парк
Парк займає однойменне урочище та історичну місцевість між Саперно-Слобідською вулицею, Столичним шосе, річкою Либідь, історичними місцевостями Саперною Слобідкою та Багриновою горою. На північному сході парку примикає пам’ятник природи Природне русло річки Либідь. В урочищі розташована історико-архітектурна пам’ятка Лисогірського форту — частина Київської фортеці.
Ландшафт парку представлений лісами природного та антропогенного походження (80%), луками та луговими степами (20%). Рослинність формувалася за відсутності рекреації, але за інтенсивних вирубках.
Лісова рослинність представлена дубовими, грабово-дубовими та дубовими лісами. Висота деревостою 20-25 метрів. Тут розташовані дуби Ополченський та Тотлебена. Підлісок формують такі види ліщина, бересклет бородавчастий та європейський; травостій – снить звичайна, яснотка зеленчукова, осока волосиста, копитень європейський, зірочок ланцетоподібний. Штучні насадження представлені деревними породами клен гостролистий, ясен високий, в’яз гладкий, липа серцелиста, береза бородавчаста, дуб звичайний, граб, звичайна груша та інші, які утворюють змішані насадження з декількох видів. Водно-болотна рослинність поширена в улоговині з озером, що на сході урочища, з домінуючими очеретом з додаванням схеноплектусу (очерету) озерного та рогозу вузьколистого.
Ізольованість урочища з інших природних комплексів зумовлює відсутність рідкісних видів тварин, крім дятла жовна.