На початку 19 століття у Києві був лише один римо-католицький храм – дерев’яна церква, яка згоріла у 1814 році і тому київські католики вирішили збудувати нову. У березні того ж року голова губернського дворянства граф Потоцький написав листа імператору Олександру Першому з проханням дозволити будівництво. Дозвіл було отримано лише за рік, а ще за рік міська влада виділила землю під будівництво. Закладення та освячення першого каменю церкви святого Олександра відбулося у серпні 1817 року. Храм мав належати Домініканському ордену. Будівництво храму відбувалося дуже повільно. Однією з причин було складне розташування земельної ділянки – він розміщувався на крутому схилі, який постійно доводилося зміцнювати, поряд із дорогою. Жвава дорога до Михайлівського монастиря викликала постійне обсипання ґрунту зі схилу. Крім того, постійно відчувалася нестача коштів на будівництво.
Спочатку зібрана сума швидко закінчилася, багаті жителі Києва не захотіли ще раз вносити пожертвування та будівництво майже зупинилося. Ще гіршою стала ситуація після Польського повстання 1830-1831 років, коли домініканці були змушені залишити Київ. Недобудована споруда церкви почала руйнуватися. Проте 1835 року її врятували завдяки поміщику Антонію Савицькому, який пообіцяв виділити необхідну суму на добудову храму – близько 200 000 рублів. Новий проект (автор старого проекту невідомий) для церкви святого Олександра розробив архітектор Станзані, але дещо змінений був професором Францом Меховичем, який завершував будівництво. Відповідно до зміненого проекту портик храму став чотириколонним замість шести, а на кутах церкви з’явилися невеликі вежі-дзвіниці. Храм мав 6 бічних вівтарів та багатий інтер’єр. Будівництво тривало чверть століття і завершилося 1842 року.
Собору святого Олександра належала ділянка землі (майже половина сучасної вулиці Костьольної), яку займала римо-католицька плебання – житлові будинки священика та послушників. Ще на початку ХХ століття прилеглі квартали були місцем компактного проживання польської громади. Храм був центром як духовного, так і суспільного життя, зокрема тут відбувалися виступи солідарності польської молоді у дні повстання 1863-1864 років. У 1879 році в Олександрійській церкві було хрещено майбутнього художника Казимира Малевича. Оскільки головний храм не міг вмістити всіх парафіян, з’явився другий київський католицький костел святого Миколая. Однак після його зведення Олександрійський храм втратив домінуючу роль серед римо-католиків Києва і потихеньку почав занепадати.
У 1920–1930-х роках церква працювала в умовах радянського антирелігійного тиску. Священики приходу зазнавали постійних гонінь – майже всі вони були згодом репресовані. Останнім священиком був Сигізмунд Кваснєвський, якого у 1937 році заарештували та стратили. З того часу церква святого Олександра перестала функціонувати як храм. Її внутрішні приміщення було перебудовано. Спочатку комуністична влада перетворила костел на чотириповерховий гуртожиток робітників «Київгазбуду» та «Міськторгвідділу», а 1952 року – на планетарій київського університету. У 1987 році планетарій переїхав до нової будівлі і церкву закинули, будівля стала поступово руйнуватися. 1991 року її повернули римо-католицькій громаді Києва в аварійному стані.
Протягом 1990–1994 років церкву святого Олександра реставрували. Перші богослужіння проводилися прямо на сходах та в портику храму, ще до повернення його віруючим у 1991 році. 7 жовтня 1995 року церкву було освячено вдруге. Вона має статус прокафедерального собору Києво-Житомирської єпархії Римо-Католицької церкви в Україні. 25 червня 2001 року церкву відвідав папа Іван Павло Другий під час свого візиту до Києва.
Де знаходиться собор святого Олександра?
вулиця Костьольна, 17
(044) 278-02-43, 279 73 09
богослужіння: ранкове 07:30 та 09:00, вечірнє 18:00