З грамоти короля Сигізмунда Другого Августа, даної 17 травня 1566 року київському воєводі, князю Острозькому, відомо, що «київський дівочий Флорівський монастир на Подолі надається з усім тим, що він мав, у спадкове володіння або завідування київському протопоупу ) з правом здійснення в ньому богослужінь йому самому, його дітям і нащадкам, які придатні бути священиками». В офіційному розписі Києва, складеному в 1682 році, згадується жіночий монастир на Подолі з двома дерев’яними церквами, одна в ім’я святого мученика Флора, а інша в ім’я святого мученика Лавра.
Невдовзі після передачі монастиря у відання київському протопопу церква та інші монастирські споруди занепали та були оновлені за митрополита Петра Могила. Фінансове становище Флорівського монастиря залишалося тяжким до 18 століття. У 1712 році російський цар Петро Перший закриває жіночий Вознесенський монастир, що стояв на Печерській горі, оскільки місце знадобилося під будівництво арсеналу. Насельниці Вознесенського монастиря були переведені на Поділ, у Флорівський монастир. Флорівському монастирю перейшло й усі численні маєтки закритого Вознесенського монастиря. Незабаром після приєднання на території Флорівського монастиря розпочинається будівництво нової кам’яної церкви в ім’я Вознесіння Господнього, яка була освячена 2 травня 1732 року. Після цього монастир став називатися Свято-Вознесенським Флорівським.
До 1811 року, крім кам’яної церкви Вознесіння Господнього, решта споруд монастиря були дерев’яними і згоріли в пожежі 1811 року, що знищила весь Поділ. Під час пожежі черниці переносили до кам’яного храму своє майно, намагаючись врятувати від пожежі, при цьому 40 ченців задихнулися від диму. На відновлення монастиря в 1812 році, за вказівкою імператора Олександра Першого, було відпущено зі скарбниці 133 000 рублів асигнаціями. На ці гроші було зведено безліч будівель для проживання черниць, а з 1818 почалося будівництво кам’яних будівель. Весь 18 і 19 століття монастир активно розширювався і забудовувався, і до початку 20 століття майже вся доступна рівна площа, яку займає монастир, виявилася забудована кам’яними спорудами, а весь східний схил Замкової гори — дерев’яні споруди.
Крім Вознесенського храму, що зберігся після пожежі 1811 року, до 1917 року в монастирі було ще чотири — церква в ім’я Воскресіння Господа, теплий Трапезний храм в ім’я святого Миколая і надбудований над ним холодний храм в ім’я ікони Тихвінської ікони Богоматері. цвинтарна церква на вершині Замкової гори в ім’я святої Трійці. Крім того, з кінця 19 століття на території монастиря існували богадільня та лікарня. 1929 року монастир за указом радянської влади було закрито. У 1934 році було зруйновано храм Святої Трійці на монастирському цвинтарі. Монастир відродився 1941 року, коли до Києва увійшли німці і з того часу більше не закривався, хоча й продовжував зазнавати радянської влади різних утисків. 1960 року Казанський храм був перебудований під пошивний цех, у Воскресенському та Трапезному храмах розташувалася майстерня об’єднання «Укрреставрація». У монастиря було відібрано багато келійних корпусів, у частині їх розмістився протезний завод. 1962 року черниць виписали з монастиря.
Але Флорівський монастир вижив. Усі храми (крім зруйнованого Свято-Троїцького) повернули монастирю. Хоча протезний завод так і не залишив територію монастиря, але Казанський собор звільнений від пошивочного виробництва та відновлений. Усі богослужіння відбуваються у Вознесенському соборі. Як і в минулі часи, Флорівський монастир є своєрідним (нетовариським). Збереглося діюче джерело води.
Де знаходиться Свято-Вознесенський Флорівський монастир?
>вулиця Фролівська, 6/8
044 4250181, 4255462
ранкове богослужіння: 08:00, вечірнє: 17:30