Замкова гора (інші назви: Хоривиця, Кисельівка, Флорівська або Фролівська гора) — історичний пагорб, який є залишком (ізольований масив гірської породи, що залишився після руйнування більш нестійкої породи будь-якими екзогенними факторами — вивітрюванням, ерозією, впливом води та .д.), відокремлений від сусіднього плато Старокиївської гори розмивом, що стався в четвертинному періоді. Висота над рівнем Дніпра 80 метрів. Розташований між Старокиївською горою, Щекавицею та урочищем Гончари-Кожем’яки з одного боку та Подолом — з іншого. Хоривиця входить до історично-архітектурного комплексу «Стародавній Київ», який охороняється Законом України, і є частиною невеликого природного парку в районі Подолу як один з двох пагорбів, розташованих поруч Андріївським узвозом. На горі також розташована меморіальна стела пам’яті предків та встановлений хрест пам’яті Січових стрільців.
Історія Замкової гори
Згідно з археологічними даними, перше поселення на території Хоривиці виникло в бронзовому столітті. На думку ряду дослідників, резиденція полянського князя Кія могла розташовуватися на території Хоривиці ще задовго до спорудження укріплення на Старокиївській горі, яке започаткувало місто Києва. У другій половині 9-го століття на Замковій горі (Киселівці) з’являється поселення лука-райковецької культури. Його кільцем оперізували інші вкрай невеликі лука-райковецькі поселення: селище Кудрявець із заходу, селище на пагорбі Детинка та городище на Старокиївській горі з півдня, селище на горі Дихальниця зі сходу. У 10-му столітті на Замковій горі розташовувався заміський князівський палац.
У 70-80-х роках 14 століття київський Поділ став центром міста, а на Хоривиці споруджується дерев’яний замок литовського воєводи Володимира Ольгердовича, який був знищений в 1482 році навалою кримського хана Менглі Герея, але вже в 1532-154 перебудований заново. 1651 року повсталі запорізькі козаки спалили відновлений замок, який належав Адаму Киселю. Після знищення будівель гора тривалий час використовувалася місцевими жителями під городи та баштани. У 1816 році на Хоривиці був утворений цвинтар для населення Подолу, Гончарів та Кожем’як, а також священнослужителів Флорівського жіночого монастиря, який володів горою з 1854 року, і знаходиться підніжжя гори з боку Подолу. У 1857 році на горі була зведена цвинтарна церква в ім’я Пресвятої Трійці, а цвинтар був обнесений цегляним парканом, залишки якого збереглися до наших днів. Офіційно цвинтар існував до 1921 року, але функціонував аж до 50-х років 20-го століття. У 1940 році на Хоривиці було збудовано радіостанцію, яка використовувалася для глушення сигналів іноземних радіомовних станцій. На початку 1990-х років вежа була демонтована.