На кордоні Кирилівського гаю та Бабиного яру щільна “стіна” з високих дерев приховує ще один занедбаний об’єкт Києва – недобудований корпус інституту соціальної та судової психіатрії та наркології. Історії як такої у недобудованої будівлі немає, тож можемо обійтися лише припущеннями. Ймовірно будівництво додаткового корпусу для київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 було розпочато в середині-кінці 1980-х років і зупинилося, як і більшість будівництв по всьому СРСР, у зв’язку з розвалом Радянського Союзу. Спроб добудувати чи перепрофілювати будівлю під щось інше не робилося і нині вона перебуває в аварійному стані. Тут збираються любителі пограти у пейнтбол та пострибати з даху “на гумці”.
Неподалік, якщо йти в бік телецентру, знаходиться одне з найбільших поховань старого єврейського цвинтаря – склеп Качковських. Петро Еразмович Качковський, видний київський хірург, був доцентом університету Святого Володимира (нині — університету Тараса Шевченка). У 1908 році, за адресою вулиця Олеся Гончара 33, він відкрив власну хірургічну клініку в новій, побудованій на замовлення будівлі, яка дотепер вражає своєю красою. Але в квітні 1909 року відомий лікар раптово помер. За заповітом клініка перейшла у володіння його колезі І. Маковському і вже під його ім’ям вона розпочала свою повноцінну роботу у 1910 році.
Восени 1911 року до Києва прибув прем’єр-міністр Росії Петро Столипін. У будівлі київського міського театру (нині національна опера України) під час другого антракту його спробували вбити і тяжко поранили, зв’язку, з чим його доставили до клініки Маковського, куди з’їхалися найкращі медичні фахівці. Проте врятувати прем’єр-міністра не вдалося – через кілька днів він помер. Щоб полегшити страждання чиновника, на дорозі, що проходить біля клініки постелили сіно – таким чином візки, що проїжджали повз, не заважали своїм шумом. На згадку про цю трагедію вулицю перейменували на Столипінську, а клініку Ковалевського-Маківського місцеві жителі називали «Столипінський дім». Після Великої Вітчизняної війни в 1948 році тут була проведена реконструкція і будівлю відновили. За часів СРСР тут була офтальмологічна клініка, а також деякі інші медичні установи. З 1998 року тут розташовувався штаб партії Народний Рух України, а зараз знаходиться музей шістдесятництва.
У 1912 році на могилі Петра Качковського збудували склеп, в якому був похований також його брат – рано померлий студент Антон Качковський. На вході в склеп напис: “Усипальниця Качковських”. Склеп складається з 2-х глибоких (більше 2-х метрів) підземних камер та однієї надземної кімнати. Ззаду на склепі написано про двох похованих: доктор медицини Петро Еразмович Качковський і студент юрист Антон Еразмович Качковський. Склеп і підземні камери були понівечені вандалами в середині-кінці 1980-х практично до невпізнанності.