Бабин Яр — урочище у північно-західній частині Києва, яке здобуло сумну всесвітню популярність як місце масових страт цивільного населення, головним чином євреїв, циган, київських караїмів, а також радянських військовополонених, здійснених німецькими окупаційними військами та українськими колабораціоністами. Перший розстріл стався 27 вересня 1941 року — було розстріляно 752 пацієнти психіатричної лікарні імені Івана Павлова, яка була поруч. У вересні 1941 року нацистська влада віддала наказ про те, щоб 29 вересня єврейське населення Києва до 8 години ранку з’явилося у призначену точку збору з документами та цінними речами. За невиконання наказу належав розстріл. Містом було розклеєно близько 2000 оголошень. Одночасно через двірників і керманичів поширювалася дезінформація про намір провести перепис та переселення євреїв. Більшість з тих, хто прийшов, становили жінки, діти та старі люди (доросле чоловіче населення було призване в армію), крім євреїв були представники інших національностей з міжнародних сімей.
Наприкінці вулиці було влаштовано пропускний пункт, за яким була прихована з боку канцелярія. По черзі за пропускний пункт відводили 30-40 осіб, де у них відбирали речі та змушували роздягатися. Потім поліцаї за допомогою палиць заганяли людей у проходи у насипі на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю був кулеметник. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею. Оскільки розстріляти всіх, хто прибув за одну добу, не вдалося, як пункт тимчасового утримання прибулих на ніч використовувалися приміщення військових гаражів. За 2 дні було розстріляно близько 34 000 осіб (ця цифра не включає малолітніх дітей до 3-х років, яких також убивали у ці два дні). На цьому розстріли не припинилися і тривали аж до відходу німців із Києва. Бабин Яр також став місцем розстрілу 5 циганських таборів. Загальна кількість убитих за різними оцінками коливається від 100 000 до 150 000 чоловік.
Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди військових злочинів, нацисти в серпні — вересні 1943 року частково знищили табір, відкопали і спалили на відкритих печах у сусідньому Сирецькому концентраційному таборі десятки тисяч трупів, кістки перемелювалися на привезених з Німеччини машинах. Яру. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання зайнятих на роботах біля печей 329 ув’язнених-смертників, з яких врятувалися 18 людей, решту 311 розстріляли. В’язні, що врятувалися, виступили свідками спроби нацистів приховати факт масового розстрілу. Після звільнення Києва Червоною армією 6 листопада 1943 року Сирецький концентраційний табір (знаходився за кількасот метрів від Бабиного Яру) використовувався як табір для німецьких військовополонених до 1946 року. Після цього табір було знесено, а на його місці наприкінці 1950-х — на початку 1960-х було збудовано житловий масив Сирець і розбито Сирецький парк. Історія ж Бабиного Яру продовжила свій трагічний шлях, але вже у мирний час.
У 1950-х років Бабин Яр був частково засипаний, і через нього було прокладено 2 автодороги. Одна з них, вулиця Мельникова, розрізала Бабин Яр на дві нерівні частини — велику північну та маленьку південну. Південну частину було перетворено на сквер, частину якого згодом було знесено під гаражі. Північну частину Бабиного Яру частково було використано під будівництво житлового масиву Сирець, частково під спортивний комплекс та парк Кириловський гай. Наприкінці 1950-х років міська влада ухвалила залити Бабин Яр рідкими відходами сусідніх цегельних заводів. Яр був перегороджений земляним валом з метою незатоплення житлових районів. Параметри валу та пропускна спроможність дренажної системи не відповідали нормам безпеки. Вранці в понеділок 13 березня 1961 року, внаслідок бурхливого танення снігу, вал не витримав напору води, і селевий потік, що утворився, висотою до 14 метрів ринув у бік Куренівки. Рідкою пульпою було залито площу близько 30 га, зруйновано понад 80 будівель, практично повністю знищено Подільське трамвайне депо.
Інформація про катастрофу піддавалася цензурі, її масштаби зменшувалися – звичайне явище часів СРСР. Багато жертв були поховані на різних кладовищах у Києві та за його межами із зазначенням у документах вигаданих дат та причин смерті, частина тіл так і залишилася не знайденими в товщі затверділої пульпи. Згідно з офіційним повідомленням урядової комісії з розслідування причин аварії, «в районі аварії загинуло 145 осіб». За оцінками сучасних дослідників Куренівської катастрофи, реальна кількість жертв становила близько 1500 осіб. Одночасно було знищено Кирилівський цвинтар, що знаходився в Кирилівському гаю — ділянці Бабиного Яру, що поросла деревами, від його середини до гирла, де розташована Кирилівська церква. Ця техногенна катастрофа стала називатися Куренівською трагедією. Після катастрофи роботи із заповнення яру було продовжено. Замість земляної греблі було побудовано бетонну, прокладено нову дренажну систему та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що виплеснулася на Куренівку, вже у затверділому вигляді перевозилася самоскидами назад для засипки яру. Згодом через заповнені відроги яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вулиці Олени Теліги), влаштований парк відпочинку. На території Бабиного Яру знаходиться понад два десятки різних пам’яток та меморіалів. У 1970-х роках поряд з ним було збудовано телевежа, а в 1980-х – телецентр.