Історія циркового мистецтва України розпочинається у 9 столітті. Бродячі артисти розважали глядачів аж до 1797 року. У тому році з Дубно до Києва було перевезено Контрактовий ярмарок, що призвело до появи “балаганів” та “цирків-стовпчиків”. Будували їх із дешевих дощок та старих ящиків. Такий метод будівництва робив балагани схожими на звичайні сараї. Усередині стояли лавки в кілька рядів для заможних глядачів, а за ними була огорожа спеціально для стоячих місць “бідноти”. У центрі манежу зводили стовп, який підтримував купол із брезенту.
Перший стаціонарний цирк-театр у Києві називався “Алькасар” і був відкритий у 1875 році австрійцем Ігнатієм Собботом. Перебував він на перехресті сучасних вулиць Богдана Хмельницького та Пушкінської. Будівля цирку була двоповерховою, побудованою з каменю. Тут виступали понад 60 артистів, балет із Неаполя, клоуни з Лондона, оркестр 35 музикантів, також були номери за участю 40 коней. Втім, утримання цирку було невигідним і наступного року він закрився, а приміщення здавалося в оренду театральним трупам, які гастролювали. Наступних 14 років у Києві не було постійного цирку. Тим часом у сусідніх містах почали відкриватися стаціонарні цирки: в Одесі 1862, в Москві 1868, другий цирк в Одесі 1879, в Харкові 1883, в Ризі 1888.
Київ, який переживав на той час бурхливий розвиток культури та економіки, не міг відставати. Міська Дума провела конкурс на найкращий проект будівництва стаціонарного цирку. Першим, хто представив проект, був відомий Альберт Саломонський, потім, не менш авторитетний Сципіон Чинізеллі та інші видатні представники циркового світу. Незважаючи на таку різноманітність проектів, Дума відхилила всі пропозиції і прийняла рішення створити спеціальну міську комісію зі спорудження міського цирку. Її очолив знаменитий київський архітектор Георгій Шлейфер (Синагога Бродського, особняк Шлейфера). Саме будівництво доручили зятю київського генерал-губернатора. 23 листопада 1903 року було збудовано цирк на місці сучасної вулиці архітектора Городецького. Фінальний проект будівлі було виконано архітектором Едуардом Брадтманом (театр Франка, київська консерваторія, будинок вдови що плаче).
Це був найбільший цирк Європи – цегляний, двоповерховий, влаштований за останнім словом техніки. Простора триярусна зала, величезний купол над манежем, електричне освітлення. Кожного з 2 000 глядачів чекало зручне крісло – після шапіто з дерев’яними лавками, така розкіш вражала). Будівлю цирку було зруйновано 1941 року, а на його місці 1964 року було зведено кінотеатр “Україна”. Нинішню будівлю цирку було збудовано у другій половині 1950-х років за проектом архітектора В. Жукова, відкрито 5 листопада 1960 року. Зовнішнє облицювання виконане у світлих тонах – стіни облицьовані керамічною плиткою, колони – інкерманським каменем, цоколі – рожевим гранітом. Для будівництва купольного покриття використано новаторську технологію. Тут є кілька фойє, кафе-буфети, додатковий манеж з балконом, технічні приміщення, а місткість головного залу становить 2100 осіб.
1998 року київський державний цирк набуває статусу національного цирку України, що дало йому право називатися головним цирком України. На його базі створюється більшість номерів, які гастролюють світом. Сьогодні цирк має власних артистів різних циркових жанрів, балетну трупу, один із найкращих музичних колективів.
Де знаходиться національний цирк України?
Площа Перемоги, 2
(044) 486-39-27, 236-39-39