У 2007 році, під час початкового етапу будівництва багатоповерхового житлового будинку в районі бульвару Лесі Українки неподалік метро “Печерська”, було відкопано вхід до казематів Васильківського укріплення, яке входить до складу київської фортеці (це місце помилково називають підземною в’язницею НКВС). Як і належить у таких випадках на місце викликали археолога — на той час на місце прибув директор музею “Київська фортеця” В’ячеслав Кулініч для оцінки історичної цінності знахідки.
За версією Кулініча (він спочатку з якоїсь причини назвав цей об’єкт підземною в’язницею НКВС), за СРСР доступ сюди був заборонений, а після будівництва станції метро “Печерська” (грудень 1997 року) ці підземелля підтопило ґрунтовими водами. У нормальному стані до затоплення їх бачила дуже обмежена кількість людей. Як і багато фортифікаційних систем, київська фортеця має розгалужену систему не тільки підземних ходів для переміщення людей, а й цегляних тунелів великого діаметру, призначених для переміщення великої кількості людей та транспорту.
Коли він потрапив у підземелля київської фортеці, то спочатку опинився у склепінному тамбурі, а далі шлях йому перегородила стінка із сучасної нової кладки. Швидше за все її збудували за СРСР для того, щоб ніхто туди не забрався, але мабуть працівники будівництва, відкачуючи воду, пробили невеликий прохід. Підземне приміщення, в яке потрапив археолог – це 2 коридори завдовжки по 25 метрів, з’єднані під прямим кутом. Широкі, 7 метрів заввишки, ці коридори нічим не нагадують вузькі ходи в лаврських печерах. З одного боку стіна глуха, з іншого боку – входи в якісь приміщення. У цій стіні видно бійниці, перероблені у невеликі вікна з проржавілими ґратами. У першій кімнаті з низьким входом, з двостулковими дверима з почорнілого дерева, підлога була покрита товстим шаром глини. Стеля тут нижче – метра 3, цегляна підлога усіяна трісками, у сусідній кімнаті валяються потемнілі від часу дерев’яні предмети, схожі на шафи та полиці.
На стіні видніються потужні іржаві гаки, що йдуть зі стелі – в ті часи, коли фортеця була чинною, солдати закидали мотузку, а інший кінець прив’язували до гармати, щоб після пострілу вона не відкочувалася до стіни. Наступне приміщення нічим не примітне – в ньому звалище старого прогнивного дерева, а ось сусіднє цікавіше – посередині стоять дві величезні цистерни, що проржавіли. Далі дослідити підземелля виявилося неможливим – обидва коридори закінчуються перегородками сучасної кладки. Жаль, адже ці ходи під фортецею напевно тануть чимало загадок…