Командний бункер (кодова назва: КП)
У будь-якому великому і не дуже місті колишнього Радянського Союзу є якісь секрети та таємниці. Період “холодної війни” залишив по собі багато споруд, які вражають своїм гігантизмом та розмірами бюджетних коштів, які чиновники СРСР влили у військовий, а не у цивільний сектор держави.
Як відомо більшості тих людей, які ще пам’ятають, що таке абревіатура “ГО” (хто не знає – цивільна оборона), то найнадійнішим притулком у разі авіанальоту по праву вважалися тунелі метрополітену. Саме там і почали спорудження командного бункера на випадок, якщо капіталістична Америка розв’яже війну проти Рад.
Будівництво почалося на задвірках заводу “Арсенал” і велися в 3 зміни, а землю вивозили ночами у накритих брезентом вантажівках. Роботи були практично завершені, але тут і розпал пристрастей між двома великими наддержавами того часу вщух. Об’єкт був заморожений, а в наш час перебуває під посиленою охороною та відеоспостереженням.
Станція Львівська Брама (недобудована станція метро)
Роботи з будівництва станції стартували в 1991 рік, але були припинені в 1996 (шляхові стіни навіть встигли облицьувати мармуром) через відсутність комплексного рішення щодо реконструкції Львівської площі, де власне і був запланований вихід зі станції, і, головним чином, через брак коштів. Терміни закінчення будівництва багаторазово переносилися і зараз невідомі.
Влада Києва періодично заявляла про швидкий початок добудови станції, але фактично роботи не розпочиналися. Наразі як ймовірні терміни добудови називають 2018—2020 роки (за словами нинішнього мера Кличка).
Незважаючи на те, що обіцяні терміни відкриття станції неодноразово переносилися, на деяких станціях і схемах у вагонах метро раніше можна було побачити назву “Львівська брама”. Але згодом усі вони були прибрані.
Станція “Телічки” (недобудована станція метро)
Територіально станція розташована поруч із ТЕЦ-5 та між автомобільними естакадами Південного мостового переходу. Навпаки, на території ТЕЦ-5 можна побачити вентиляційні надбудови станції, а трохи далі знаходиться великий вентиляційний кіоск станційного вентиляційного вузла. Станція “Телічки” має правосторонні платформи (“берегового” типу) так само як на станціях “Дніпро”, “Вирлиця” та “Червоний хутір”.
Будівництво станції почало на рубежі 1980-х-1990-х років і планувалося як перспективне, тобто відкривати її вже тоді не збиралися. На момент проектування станція називалася “Будіндустрія”, а ось нинішня назва з’явилася завдяки місцевості Нижня Теличка, в якій розташована станція. Перспективи відкриття “Телички” як повноцінної станції вельми малоймовірні. Промислова зона, розташована над станцією, у нинішньому вигляді дасть практично нульовий потік пасажирів.
Станція “Герцена” (недобудована станція метро)
Після розвалу СРСР для метробуду стало звичайною справою пропускати відкриття проміжних станцій під час запуску нової ділянки. А почалося все з “Печерської”, яку відкрили на шість років пізніше за встановлений термін; за нею пішла невідчинена і донині “Львівська брама”. “Теличка”, яку також можна включити до цього списку, спочатку замислювалася на перспективу. Але є такі станції, які вже ніколи не з’являться на схемах метро: на червоній лінії такою стала “Проспект Вернадського”, яка мала знаходитися між “Святошином” та “Житомирською”, а на зеленій – “Герцена”.
Станція “Герцена” мала входити в одну пускову ділянку зі станцією “Дорогожичі” і, відповідно, розташовуватися між “Дорогожичами” та “Лук’янівською”. На відміну від “Проспекту Вернадського”, яку виключили ще до початку будівництва відповідної ділянки, “Герцена” залишалася в планах досить довго і пускова ділянка була не тільки спроектована, а й збудована з розрахунку появи на світ ще однієї станції.
Варіанти назв були найрізноманітнішими – “Вулиця Герцена”, “Нагірна”, “Інститут автоматики”, “Загорівська”. Та тільки ось від станції залишилася лише характерна загогулина на трасі, вентиляційний ствол, який мав стати станційним, і поєднана тягово-знижувальна підстанція (СТП), яку збудували не на глибині закладення траси метро, а прямо біля поверхні землі. Через те, що відстань між “Лук’янівською” та “Дорогожичами” перевищує гранично допустимі 2 кілометри, поряд з станцією (але не на її місці, як багато хто вважає) облаштували евакуаційні містки з трьома проходами між тунелями. І все. Єдине, що нагадує про станцію, що не відбулася – пара вставок з чавунних тюбінгів по 3 кільця в кожному тунелі 1-го шляху.
Старі тунелі київського метро
Тунелі між станціями “Хрещатик” та “Університет” є частиною першої пускової ділянки київського метро, відкритої у 1960 році. На старих планах на перегоні довжиною понад 1500 метів мала розміститися ще одна станція, але у фінальному проекті її прибрали.
У 1970-ті роки, коли проектувалась третя Сирецько-Печерська лінія, постало питання створення пересадкових вузлів на вже існуючих трасах метро. Було обрано варіант побудувати між “Хрещатиком” та “Університетом” нову станцію та організувати там пересадковий вузол – так з’явилася станція “Театральна”. Новий пересадковий вузол був побудований осторонь тунелів, що з’єднують “Хрещатик” і “Університет”, ніби огинаючи його – з цієї причини відрізок старих тунелів довжиною 1,5 кілометра став непотрібним. Рейки та інше обладнання звідти було демонтовано.
Електродепо “Бортничі”
Електродепо «Бортничі» (“Вирлиця”) — запроектоване та непобудоване депо метрополітену, яке мало обслуговувати Сирецько-Печерську лінію.
Після пуску лівобережних станцій Сирецько-Печерської лінії 1994 року, на місці озера Вирлиця було заплановано будівництво електродепо для нової лінії — згідно з планами того часу, лінію не передбачалося розширювати далі на схід. Неподалік станції “Харківська” було збудовано відгалуження тунелів у бік озера Вирлиця, частину якого передбачалося засипати для будівництва депо. Однак намив піску та будівництво електродепо так і не було розпочато. Пізніше плани будівництва метро змінилися, вирішили продовжувати лінію на схід, а нове депо будувати в лісі біля станції “Червоний хутір”. На цей раз задум здійснився і електродепо “Харківське” було відкрито у 2007 році.
Прохід з тунелів, що ведуть до деп, що не відбувся, до оборотних глухих кутів станції “Харківська” давно наглухо забетонований, а діючий відрізок глухих кутів зараз має протяжність понад 200 метрів у бік озера Вирлиця.