Восени 1879 року київський архітектор Володимир Миколаїв (Вознесенська церква на Байковий цвинтар, особняк Гальперіна, особняк Терещенка, національна філармонія, пам’ятник Хмельницькому, особняк Зайцева) подав на затвердження проект двоповерхової Г-подібної в плані кам’яної будівлі замовнику будівництва генерал-ад’ютанту Федору Трепову, який дав свою згоду за всіма пунктами та особняк був збудований. Підвальний поверх складався з 6 кімнат, коридору та кухні. На першому поверсі була одна квартира з 11 кімнат, з передпокою, ванною, коморами. Верхній поверх займала друга квартира – із 13 кімнат. З вулиці до будівлі була прибудована дерев’яна тераса. Обидві квартири будівлі здавались у найм.
Здобувши вищу посаду генерал-губернатора, Федір Трепов у 1898 році продав особняк Сімхе Ліберману. На той час новий власник уже був одним із 10 найбагатших людей Києва. Його батько, Іцка Ліберман, дав добрий старт своєму єдиному синові, залишивши спадщину, яка становила близько 10 0000 рублів сріблом. Заробивши звання купця 1 гільдії, власник кількох цукрових заводів Сімха Ліберман побажав перебудувати будинок відповідно до потреб своєї сім’ї та свого статусу. Він запросив першого архітектора будинку Володимира Миколаєва і попросив його переробити особняк. Ліберман переніс на перший поверх особняка бухгалтерію 3-х своїх цукрових заводів та кабінети керуючих. Всупереч внутрішній розкоші особняка, бали тут не влаштовувалися, тому інтер’єр могли бачити лише наближені – сім’я вела затворницьке життя.
Це цікаво!
1. Незважаючи на зміну безлічі власників, інтер’єр будівлі зберігся в первозданному вигляді (навіть камін, ліпнина та дверні ручки). На другому поверсі особняка існувала кімната з унікальною розсувною стелею, спеціально створеною на замовлення Сімхі Лібермана. Він був релігійним іудеєм, і зробив так, щоб завдяки стелі одна з кімнат у будинку перетворювалася на сукку (місце для молебню на свято Суккот). Цю стелю виявили зовсім випадково, коли вона обвалилася під час наради спілки письменників. Після обвалу розібралися, що дахом служили фактично бамбукові перекриття. Щоосені стелю розбирали, бамбук розсовували і кімната перетворювалася на сукку. Вся сім’я Ліберманів цілий тиждень трапезувала і ночувала просто неба.
2. У будинку вже на початку 20 століття було парове опалення, закладене прямо у стіни. Щоб будинок був теплим, йому створили унікальні печі. Вмонтовані у стіни труби обігрівали особняк із високими стелями, підтримуючи мікроклімат навіть у люті морози. Крім того, Лібермани могли приймати ванну, коли захочуть. Кольорова структурна оздоблювальна плитка на голландських печах була виготовлена індивідуально з нанесенням об’ємних смислових картин, а також доповнена в деяких місцях зображенням сімейного дерева Ліберманів.
3. Серед матеріалів для створення інтер’єру були використані позолота, кольорові метали та дорогоцінне каміння. Частково збереглися і автентичні меблі, які теж були зроблені на замовлення, будучи частиною єдиної композиції кожної кімнати будинку. Симха Ліберман був релігійним, тому різні юдейські символи та знаки на ліпнині стін, стель та печей стали невід’ємною частиною інтер’єру його будинку. Наприклад, у багатьох кімнатах на стелі розташоване око, яке означає «Всевидюче око».
Після смерті Лібермана у вересні 1917 року нерухомість перейшла до трьох підприємців. Але 1918 року особняк зайняла контррозвідка штабу київського військового округу. У квітні 1919 року, вже за більшовиків, особняк зайняв київський військово-окружний комісар, але восени до Києва увірвалися денікінці – ними було вбито старшого сина Лібермана. Після встановлення в Україні радянської влади особняк Лібермана у 1922—1923 роках обіймав штаб військової цензури. У 1929—1930 роках тут розміщувалася дитяча консультація Охматдиту, дитячий садок та ясла для дітей безробітних імені Надії Крупської. А коли влітку 1934 року столиця УРСР переїхала з Харкова до Києва, тут якийсь час перебував Раднарком республіки, про що довго нагадував герб УРСР над порталом особняка, який зняли лише в середині 1990-х. Перед війною тут діяв міський будинок пропаганди та агітації імені Сталіна. У післявоєнний час особняк обіймав комітет у справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР, а з 1953 року й донині – спілку письменників України. Тут розпочинали свою публічну творчість багато відомих українських літератори, наприклад Іван Драч, Ліна Костенко, Іван Світличний.
Де знаходиться особняк Лібермана?
вулиця Банкова, 2