Садиба на розі вулиць Грушевського та Шовковичної відома з кінця 18 століття – тут розташовувалась аптека управління громадської опіки. Повноцінно функціонувати аптека почала 1799 року. 1811 року аптеку викупив Григорій Бунге з київської династії аптекарів Бунге. Після подільської пожежі 1811 року аптека деякий час була єдиною у Києві. 1815 року київські католики отримали від імператора Олександра Першого дозвіл на будівництво римо-католицького костелу. Одним з перспективних місць для будівництва храму визнали саме ділянку навпроти Маріїнського палацу на місці будівлі аптеки. Архітектор Андрій Меленський (памятник Магдебурзькому праву, церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі, церква Різдва Христового, Хрестовоздвиженська церква) склав план будівлі аптеки, а незалежні міські оцінювачі оцінили її в 25 638 рублів. Деякий час точилися переговори з власником аптеки, який не бажав переїжджати на інше місце, запропоноване католицькою громадою, інші варіанти не подобалися самій громаді, тому будівництво костелу почалося у 1817 році на Володимирській гірці.
1875 року ділянку придбав майор, директор київського промислового банку Всеволод Рубінштейн. У тому ж році архітектором Володимиром Ніколаєвим (Вознесенська церква на Байковому цвинтарі, особняк Терещенко, особняк Лібермана, національна філармонія, пам’ятник Богдану Хмельницькому) було складено план садиби: тут знаходилися 2 будинки , 1 з яких фасадом виходив на вулицю Грушевського, а другий – на вулицю Шовковичну. Існує дві версії історії будівництва особняка на місці колишньої аптеки. За однією з них особняк зведений у середині 1890-х років та його замовником був Рубінштейн. Іншою, Рубінштейн наприкінці 1890-х років продав ділянку купцю 1-ї гільдії Гальперіну, який, відповідно, і був замовником особняка, зведеного за цією версією в 1899 році. Відомо, що ще 1894 року Рубінштейн тут жив — його ім’я та адреса фігурують у путівнику Києвом 1894 року. Ця адреса вказана для нього і в довіднику «Весь Київ» 1899 року. Тому можна з великою ймовірністю стверджувати, що особняк було зведено на замовлення саме Рубінштейна, але через те, що він жив у ньому досить недовго, в історії будинок залишився відомим як особняк Гальперіна.
18-19 жовтня 1905 року у Києві відбувся єврейський погром. У різних частинах міста натовп у присутності військ та поліції грабував і трощив магазини та будинки, що належали євреям. Особняк Гальперіних, як і деякі особняки липських євреїв, також був пограбований. Після перевороту 1917 року та встановлення радянської влади у Києві особняк Гальперіних було націоналізовано. 1921 року тут знаходилося управління артилерії 44-ї дивізії, згодом — київське окружне статистичне бюро. 1925 року особняк було передано музично-драматичному інституту імені Лисенка, проте інститут так і не в’їхав до нового приміщення. Після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва та до початку Великої Вітчизняної війни в особняку знаходилося головне управління міліції НКВС.
У 1946-1951 роках в особняку знаходився музей партизанської слави та проводилася виставка «Партизани України у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників». Пізніше розташовувалася організація під назвою «Будинок політосвіти». У 1970-х роках особняк передали Верховній Раді УРСР і з’єднали підземним тунелем з будівлею Верховної Ради, деякий час тут розташовувався урядовий Будинок прийомів. У 1976 році було проведено капітальну реставрацію будівлі, під час якої з боку двору було добудовано триповерховий об’єм та двоповерховий службовий флігель, який повідомляється з особняком переходом на рівні другого поверху. Нині в особняку Гальперіна розміщуються постійні комісії Верховної Ради України. Також для них на місці колишнього саду садиби додатково зведено сучасний багатоповерховий будинок.
Де знаходиться садиба Гальперіна?
вулиця Михайла Грушевського, 18/2