Перша будівля київського річкового порту була збудована у липні 1897 року, а 1932 року чиновники порушили питання про будівництво нової кам’яної будівлі річкового порту замість старої дерев’яної. Пропускаючи здатність річкового вокзалу мала становити 3000 осіб на добу, а до комплексу вокзальних приміщень обов’язково мали входити: головний вестибюль, зали очікування, ресторан на 750 m², квиткові каси, камери схову, буфети, читальні, ощадкаса, окреме приміщення матері та дитини . Місце для будівництва залишалося таким самим, як і біля старого річкового порту – район Поштової площі, яку на той час уже розчистили, виконавши знесення церкви Різдва Христового. Але Велика Вітчизняна війна завадила реалізації цих планів, відстрочивши появу нового річкового порту та вокзалу на майже 30 років.
Київський річковий порт та вокзал побудували у 1961 році за 8 років за проектом архітекторів Вадима Гопкало (Бібліотека Вернадського, готель Турист, перший мікрорайон Троєщини, український дім), Вадима Ладного (мікрорайон Русанівка), Григорія Слуцького; прикрасу інтер’єрів виконали художники Ернест Котков, Валерій Ламах (головний павільйон ВДНГ) та Іван Литовченко (головний павільйон ВДНГ). Київський річковий порт та вокзал нагадує великий океанський корабель. Будівля оточена широким балконом з ажурними гратами, легкою колонадою і має свій “капітанський місток” – рубку зв’язку та сигналізацію з високою щоглою-антеною. Завершується вежа каравелою-флюгером заввишки 1,5 метра з оргскла з вітрилами із позолоченого дюралюмінію. До води спускаються широкі гранітні сходи, поділені майданчиками на 4 секції для швартування суден за різного рівня води в Дніпрі.
Річковий вокзал розрахований на одночасне обслуговування близько 500 пасажирів. До їхніх послуг зали очікування на 3 та 4 поверхах, відділення зв’язку, ресторан на 75 місць, літній буфет на відкритій терасі, невеликий готель, читальна кімната та душовий, де перед виходом у місто пасажир зможе помитися та випрати одяг. Від судна автокаром багаж потрапляв спеціальним тунелем в камеру зберігання. Усередині – декоративні панно з нових матеріалів: кераміки і кольорового цементу. Споруда, облицьована білим інкерманським вапняком, здавалося дуже сучасним і ошатним. У романтичної молоді 60-х воно народжувало мрії про далекі подорожі та пригоди, а місцевий ресторан називали “весільним”. Вся ця інфраструктура на 2018 рік не функціонує.
Вантажопасажирські перевезення Дніпром тоді здійснювала судноплавна компанія “Укррічфлот”. За радянських часів пасажирські перевезення були нерентабельними, але дотувалися державою. Після приватизації “Укррічфлоту” у 1992 році обсяг перевезень став падати, водночас пасажирські кораблі та судна розпродувалися за кордон, йшли на металобрухт. Сьогодні по Дніпру для пасажирів здійснюються екскурсійні маршрути лише в районі Києва, також річка активно використовується для транспортування великогабаритних вантажів. У 2009 році було запущено забутий для столиці вид громадського транспорту — так званий річковий трамвай для сполучення між правим і лівим берегами міста (Поштова площа – Русанівська набережна). Трамвай курсує тільки в теплу пору року. Зараз на річковому вокзалі (з квітня по вересень включно) можна купити квиток на прогулянковий теплохід або орендувати його цілком.
Де знаходиться київський річковий порт і вокзал?
Поштова площа, 3
0 (800) 302-122 (безкоштовно по Україні)