Контора Державного комерційного банку Росії у Києві було засновано 1839 року. Згодом для неї було куплено великий двоповерховий будинок у стилі ампір на Інститутській вулиці, який належав київському дворянству. Пізніше тут розмістилася Київська контора Державного банку Росії, яка була створена в 1860 на базі ліквідованих Позикового і Комерційного банків. Це була досить вишукана двоповерхова споруда з ефектним восьмиколонним портиком та двома виступами з боків фасаду. Проте з року в рік фінансові операції банку зростали, і ставало все більш очевидним, що старий будинок уже не може задовольнити всі потреби київської контори Держбанку. Було ухвалено рішення про будівництво нової будівлі.
Одним із аргументів проти реконструкції та на користь будівництва нової будівлі були «незручності віддаленості будівлі від центру торгово-промислової активності міста Києва — Хрещатика — і поганого з ним повідомлення через крутий підйом Інститутською вулицею». 10 років пішло на пошук нових місць для будівництва (які в Петербурзі відхиляли одне за одним), на переконання чиновників Державного банку в Петербурзі та міністра фінансів на той час Сергія Вітте, що розширювати стару будівлю вже неможливо, тому потрібно будувати нову. Лише восени 1902 року розпочалося будівництво. Але не на Хрещатику, а на тій же Інститутській вулиці, поряд із старим приміщенням банку.
Архітектором було обрано Олександра Кобелєва, а незабаром після початку реалізації проекту до роботи підключився Александо Вербицький, який розробив головний фасад будівлі. Щоб досягти найкращого виконання робіт, члени комісії з будівництва будівлі вирішили не надавати право на реалізацію проекту одному виконавцю. Заявки на участь у будівництві подали близько 100 фірм. На кожен вид робіт влаштовувався конкурс між солідними відомими фірмами, які вже зарекомендували себе на інших об’єктах. Внаслідок жорсткого відбору право на виконання тих чи інших робіт отримали близько 20 підрядників, у тому числі Південно-російський машинобудівний завод, фірми та будівельні контори Гінзбурга, Шмідта, Броніківського та Зоммера, Шварценберга та Сафонова, лейпцизькі, магдебурзькі фірми та інші. Облицювати будівлю каменем та виконати художні роботи всередині приміщень було доручено італійському скульптору Еліо Саля (працював також над будівлею художнього музею України, караїмської кенаси, будинки з химерами, опери України, Миколаївського костелу).
1 серпня 1905 року контора перенесла свої операції у новий будинок, а 22 лютого наступного року приміщення було освячено. У Києві з’явилася прекрасна, зведена за останнім словом техніки двоповерхова будівля з цокольним і підвальним поверхами. Він був оснащений центральним паровим опаленням, електричним освітленням, подвійною вентиляційною системою — нагнітальною та витяжною. 7 електричних вентиляторів загальною потужністю близько 18 кінських сил могли протягом 1 години двічі оновити у приміщеннях все повітря. Взимку воно підігрівалося радіаторами, а влітку через холодні підземні канали — охолоджувалося повітрям (крім того, його можна було охолодити додатково, якщо заповнити зволожуючий резервуар льодом).
Як вказується в короткому нарисі про будівництво контори, виданому, найімовірніше, 1906 року в Києві, «питання опалення та вентиляції настільки важливе в таких будівлях, що у членів комісії жодного разу не виникло сумнівів щодо використання всього найкращого, що є у цій справі. незважаючи на чималі витрати. Вартість всіх споруд, пов’язаних з опаленням та вентиляцією, разом з будівельними роботами сягає 100 000 рублів» (Дев’ята частина від вартості спорудження всієї будівлі банку з чотириповерховим флігелем для службовців та закупівлею меблів).
Повітря для вентиляції бралося у спеціально посадженому у дворі банку квітнику з трояндами. Щоранку включалися спеціальні воздухозаборники і всі поверхи робочих приміщень подавався приємний аромат троянд. Під час нещодавньої реконструкції та капітального ремонту будівлі НБУ було здійснено спробу відновити роботу цієї системи. З’ясувалося, що вентиляційні ходи у повному порядку. На місці колишнього розарію, біля повітрозабірних шахт, тепер розташований гараж, «аромат» від якого подавати в приміщення банку протипоказано.
За проектом у дворі будівлі контори Держбанку було збудовано цегляний флігель для службовців. Його фасади витримані у тому ж стилі, що й корпуси банку. На чотирьох поверхах флігеля розміщувалися одно- та двокімнатні квартири для 32 службовців, а на підвальному поверсі були облаштовані льохи, комори та склад палива для банку. Кімнати флігеля мали пічне опалення.
Відтепер розміри приміщень банку визначалися з таким розрахунком, щоб «задовольнити потреби не менше, ніж на 50 років», проте вже в 1933 році (у зв’язку з майбутнім перенесенням столиці України з Харкова до Києва) будівля контори держбанку перестала задовольняти збільшеним потребам. Тому було ухвалено рішення надбудувати ще два поверхи. За розробку проекту надбудови взявся той же Кобелєв у співавторстві з архітектором Валеріаном Риковим.
Розпочаті 25 лютого 1934 року будівельні роботи було завершено за 8,5 місяців. В історичній довідці, підготовленій 1974 року працівниками інституту «Укрпроектреставрація» у зв’язку з реставрацією фасадів будівлі контори Державного банку, наводяться цікаві технічні подробиці надбудови. Третій та четвертий поверхи зводили одночасно з підняттям дахів. Тобто дах не знімали, як це робилося зазвичай у таких випадках, а розрізали автогеном на 7 частин (добре, що він був із металевих конструкцій) і поступово піднімали за допомогою домкратів. Після того, як мур стін був завершений, частини даху встановили на чавунних подушках і знову зварили. Маса даху, піднятого на висоту 12 метрів, – 330 тонн, периметр – 400 метрів.
Де знаходиться Національний банк України?
вулиця Інститутська, 9